Адресація вузлів мережі
Розподілений підхід хороший тим, що не припускає виділення спеціального комп’ютера, який до того ж часто вимагає ручного завдання таблиці відповідності адрес. Недоліком розподіленого подхода/является необхідність широкомовних повідомлень – такі повідомлення перенавантажують мережу, оскільки вони вимагають обов’язкової обробки всіма вузлами, а не тільки вузлом призначення.
Тому розподілений підхід використовується тільки в невеликих локальних мережах. У крупних мережах розповсюдження широкомовних повідомлень по всіх її сегментах стає практично нереальним, тому для них характерний централізований підхід. Найбільш відомою службою централізованого дозволу адрес є система доменних імен (Domain Name System, DNS) мережі Інтернет.
До цих пір ми говорили про адреси мережевих інтерфейсів, які указують на порти вузлів мережі (комп’ютерів і комунікаційних пристроїв), проте кінцевою метою даних, що пересилаються по мережі, є не комп’ютери або маршрутизатори, а виконувані на цих пристроях програми – процеси.
Тому в адресі призначення разом з інформацією, що ідентифікує порт пристрою, повинна указуватися адреса процесу, якому призначені посилані по мережі дані. Після того, як ці дані досягнуть вказаного в адресі призначення мережевого інтерфейсу, програмне забезпечення комп’ютера повинне їх направити відповідному процесу.
Зрозуміло, що адреса процесу не обов’язково повинна задавати його однозначно в межах всієї мережі, досить забезпечити його унікальність в межах комп’ютера. Прикладом адрес процесів є номери портів TCP і UDP, використовувані в стеку TCP/IP.