Руковоство по CISCO

Мережі з комутацією каналів володіють декількома важливими загальними властивостями незалежно від того, який тип мультиплексування в них використовується.

Мережі з динамічною комутацією вимагають попередньої процедури ус-тановленія з’єднання між абонентами. Для цього в мережу передається адреса ви-зиваємого абонента, який проходить через комутатори і настроює їх на подальшу передачу даних. Запит на встановлення з’єднання маршруті-зіруєтся від одного комутатора до іншого і, врешті-решт, досягає абонента, що викликається.
Мережа може відмовити у встановленні з’єднання, якщо місткість необхідного вихідного каналу вже вичерпана. Для FDM-комутатора місткість вихідного каналу рівна кількості частотних смуг цього каналу, а для TDM-комутатора – кількості тайм-слотов, на які ділиться цикл роботи каналу.
Мережа відмовляє в з’єднанні також в тому випадку, якщо запрошуваний абонент вже встановив з’єднання з ким-небудь іншим. У першому випадку говорять, що зайнятий комутатор, а в другому – абонент. Можливість відмови в з’єднанні є недоліком методу комутації каналів.

Якщо з’єднання може бути встановлене, то йому виділяється фіксована смуга частот в FDM-мережах або ж фіксована пропускна спроможність в TDM-мережах. Ці величини залишаються незмінними протягом всього періоду з’єднання.
Гарантована пропускна спроможність мережі після встановлення з’єднання є важливою властивістю, необхідною для таких додатків, як передача голосу, зображення або управління об’єктами в реальному масштабі часу.
Проте динамічно змінювати пропускну спроможність каналу на вимогу абонента мережі з комутацією каналів не можуть, що робить їх неефективними в умовах пульсуючого трафіку.

Загальні властивості мереж з комутацією каналів →

Основним елементом мережі SDH є мультиплексор (мал. 6.6). Мультиплексор зазвичай оснащений деякою кількістю портів PDH і SDH, наприклад портами PDH 2 Мбит/с, 34 Мбит/с.и портами SDH 155 Мбит/с STM-1 і 622 Мбит/с STM-4. Порти мультиплексора SDH діляться на агрегатні і трібутарпиє (тріби). Трібутарниє порти часто називають також портами вводавивода, а агрегатні – лінійними портами.
Ця термінологія відображає типові топології мереж SDH з яскраво вираженою магістраллю у вигляді ланцюга або кільця, через яку передаються потоки даних, мережі, що поступають від користувачів, через порти введення-висновку, тобто як би «впадаючі» в агрегований потік (tributary – притока).

Мал. 6.6. Мультиплексор SDH

Типи устаткування →

Мережі DWDM можуть працювати як на стандартному одномодовому волокні, так і на спеціальних типах волокон, розроблених з урахуванням вимог DWDM.

Стандартне бездісперсионноє одномодове волокно (Non-Dispersion Shifted Fiber, NDSF, або Standard Single Mode Fiber, SSMF) оптимізоване для передачі хвилі 1310 нм і має нульову дисперсію саме в цьому районі спектру.
Оскільки технологія DWDM використовує з теперішній час вікно прозорості 1550 нм, те застосування стандартного волокна є не самим кращим варіантом – хроматична дисперсія у вікні 1550 нм в такому кабелі позитивна і досягає значних величин. Це приводить до серйозних обмежень на дальність передачі без посилення сигналу.

Оптичне волокно →

Цифрові первинні мережі PDH дозволяють утворювати канали з пропускною спроможністю від 64 кбит/с до 140 Мбит/с, надаючи своїм абонентам швидкості чотирьох рівнів ієрархії.

Спочатку мережі PDH (апаратура каналу Т1) призначалися для зв’язку телефонних станцій між собою. У американському варіанті телефонна сигналізація передається у восьмому біті кадру PDH, міжнародний варіант (Е1) передбачає для цих цілей використання 16-го байта кадру.

Недоліком мереж PDH є неможливість безпосереднього виділення даних нізкоськоростіого каналу з даних високошвидкісного каналу, якщо канали працюють на несуміжних рівнях ієрархії швидкостей. Наприклад, не можна виділити дані каналу Е1 даних каналу ЕЗ – необхідно послідовно демультіплексировать канал ЕЗ на канали Е2, а потім канал Е2 на канали Е1.

Мережі PDH Висновки →

Сьогодні устаткування DWDM дозволяє передавати поодинці оптічесько-му волокну 32 і більш за хвилі різної довжини у вікні прозорості 1550 нм, при цьому кожна хвиля може переносити інформацію з швидкістю до 10 Гбит/с (при застосуванні протоколів STM-64 або ЮСЕ для передачі інформації на кожній хвилі).
В даний час ведуться роботи по підвищенню швидкості передачі інформації на одній довжині хвилі до 40-80 Гбит/с.

У технології DWDM є попередниця – технологія WDM, яка використовує чотири спектральні канали у вікнах прозорості 1310 нм і 1550 нм, з рознесенням тих, що несуть в 800-400 Ггц (стандартної класифікації WDM не існує, зустрічаються системи WDM і з іншими характеристиками).

Мультиплексування DWDM називається «щільним» через те, що в нім використовується істотно менша відстань між довжинами хвиль, чим в WDM.
На сьогодні рекомендацією ITU-T G.692 визначені: частотний план з тим, що розноситься частот між сусідніми каналами 100 Ггц (?? ? 0,8 нм), відповідно до якого для передачі даних застосовується 41 хвиля в діапазоні від 1528,77 нм (196,1 Тгц) до 1560,61 нм (192,1 Тгц), і частотний план з кроком в 50 Ггц (?? ? 0,4 нм), що дозволяє передавати в цьому ж діапазоні 81 довжину хвилі.
Деякими компаніями випускається також устаткування (на сьогодні – це найчастіше експериментальні зразки, а не серійна, продукція), здатне працювати з частотною сіткою з кроком 25 Ггц (зване High-Dense WDM, HDWDM).

Принципи роботи →