Вимоги до методів цифрового кодування
При використанні прямокутних імпульсів для передачі дискретній інформації необхідно вибрати такий спосіб кодування, який одночасно досягав би декількох цілей:
r мав при одній і тій же бітовій швидкості найменшу ширину спектру результуючого сигналу;
r забезпечував синхронізацію між передавачем і приймачем;
r володів здатністю розпізнавати помилки;
r володів низькою вартістю реалізації.
вужчий спектр сигналів дозволяє на одній і тій же лінії (з однією і тією ж смугою пропускання) добиватися вищої швидкості передачі даних. Крім того, часто до спектру сигналу пред’являється вимога відсутності постійної складової, тобто відсутність постійного струму між передавачем і приймачем.
Зокрема, застосування різних трансформаторних схем гальванічної розв’язки перешкоджає проходженню постійного струму.
Синхронізація передавача і приймача потрібна для того, щоб приймач точно знав, в який момент часу необхідно прочитувати нову інформацію з лінії зв’язку. Ця проблема в мережах вирішується складніше, ніж при обміні даними між близько розташованими пристроями, наприклад між блоками усередині комп’ютера або ж між комп’ютером і принтером.
На невеликих відстанях добре працює схема, заснована на окремій тактуючій лінії зв’язку (мал. 5.5), так що інформація знімається з лінії даних тільки у момент приходу тактового імпульсу. У мережах використання цієї схеми викликає труднощі із-за неоднорідності характеристик провідників в кабелях.
На великих відстанях нерівномірність швидкості розповсюдження сигналу може привести до того, що тактовий імпульс прийде декілька пізніше або раніше відповідного сигналу даних, і битий даних буде пропущений або лічений повторно. Іншою причиною, по якій в мережах відмовляються від використання тактуючих імпульсів, є економія провідників в дорогих кабелях.
Мал. 5.5. Синхронізація приймача і передавача на невеликих відстанях
Тому в мережах застосовуються так звані коди, що самосинхронізуються, сигнали яких несуть для передавача вказівки про те, в який момент часу потрібно здійснювати розпізнавання чергового біта (або декількох бітів, якщо код орієнтований більш ніж на два стани сигналу).
Будь-який різкий перепад сигналу – так званий фронт – може служити хорошою вказівкою для синхронізації приймача з передавачем.
При використанні синусоїд як несучий сигнал результуючий код володіє властивістю самосинхронізації, оскільки зміну амплітуди несучої частоти дає можливість приймачу визначити момент появи вхідного коду.
Розпізнавання і корекцію спотворених даних складно здійснити засобами фізичного рівня, тому найчастіше цю роботу беруть на себе протоколи, лежачі вище: канальний, мережевий, транспортний або прикладний.
Сторінки: 1 2