Система доменних імен DNS
Відповідність між доменними іменами і IP-адресами може встановлюватися як засобами локального хоста, так і засобами централізованої служби. На ранньому етапі розвитку Інтернету на кожному хосте уручну створювався текстовий файл з відомим ім’ям hosts.txt.
Цей файл складався з деякої кількості рядків, кожна з яких містила одну пару «IP-адреса – доменне ім’я», наприклад 102.54.94.97 – rhino.acme.com.
У міру зростання Інтернету файли hosts також росли, і створення рішення, що масштабується, для дозволу імен вийшло на перший план.
Таким рішенням стала спеціальна служба – система доменних імен (Domain Name System, DNS). DNS – це централізована служба, заснована на розподіленій базі відображень «доменне ім’я – IP-адреса». Служба DNS використовує в своїй роботі протокол типу «клієнт-сервер». У нім визначені DNS-сервери і DNS-клієнти.
DNS-сервери підтримують розподілену базу відображень, а DNS-клієнти звертаються до серверів із запитами про дозвіл доменного імені в IP-адресу.
Служба DNS використовує текстові файли майже такого формату, як і файл hosts, і ці файли адміністратор також готує уручну. Проте служба DNS спирається на ієрархію доменів, і кожен сервер служби DNS зберігає тільки частину імен мережі, а не всі імена, як це відбувається при використанні файлів hosts.
При зростанні кількості вузлів в мережі проблема масштабування вирішується створенням нових доменів і піддоменів імен і додаванням в службу DNS нових серверів.
Для кожного домена імен створюється свій DNS-сервер. Є дві системи розподілу імен на серверах. У першому випадку сервер може зберігати відображення «доменне ім’я – IP-адреса» для всього домена, включаючи всі його піддомени. Проте таке рішення виявляється таким, що погано масштабується, оскільки при додаванні нових піддоменів навантаження на цей сервер може перевищити його можливості.
Частіше використовується інший підхід, коли сервер домена зберігає тільки імена, які закінчуються на наступному нижче рівні ієрархії в порівнянні з ім’ям домена.
(Аналогічно каталогу файлової системи, який містить записи про файли і підкаталоги, безпосередньо в нього що «входять».) Саме при такій організації служби DNS навантаження по дозволу імен розподіляється більш-менш рівномірно між всіма DNS-серверами мережі.
Наприклад, в першому випадку DNS-сервер домена mmt.ru зберігатиме відображення для всіх імен, що закінчуються на mmt.ru: www1.zil.mmt.ru, ftp.zil.mmt.ru, mail.mmt.ru і т.д. В другому випадку цей сервер зберігає відображення тільки імен типу mail.mmt.ru, www.mmt.ru, а решта всіх відображень повинна зберігатися на DNS-сервері піддомена zil.
Кожен DNS-сервер окрім таблиці відображень імен містить посилання на DNS-сервери своїх піддоменів. Ці посилання зв’язують окремі DNS-сервери в єдину службу DNS. Посилання є IP-адреси відповідних серверів.