Принцип роботи
Практично всі технології пакетних мереж, спеціально розроблених для застосування в глобальному масштабі, просувають дані на основі техніки віртуальних каналів. В розділі 2 цей механізм був розглянутий у загальних рисах, тепер познайомимося з його деталями.
Існує два типи віртуальних каналів – комутований віртуальний канал (Switched Virtual Circuit, SVC) і постійний віртуальний канал (Permanent Virtual Circuit, PVC).
При створенні комутованого віртуального каналу комутатори мережі настроюються на передачу пакетів автоматично, по запиту кінцевого (іноді і проміжного) вузла мережі, а створення постійного віртуального каналу відбувається наперед, причому комутатори настроюються уручну адміністратором мережі, можливо, із залученням централізованої системи управління мережею і деякого службового протоколу (поки найчастіше – фірмового).
Фактично при створенні комутованого віртуального каналу використовується протокол сигналізації, подібний до протоколів сигналізації телефонних мереж, розглянутих в розділі 15.
Навіть назви протоколів сигналізації пакетних мереж указують на те, що в їх основі лежить Певний протокол телефонної мережі – протокол Q.933 мережі frame relay і протокол Q.2931 ведуть своє походження від протоколу Q.931 мережі ISDN.
Розглянемо спочатку процес створення комутованого віртуального каналу, тобто SVC.
Створення комутованого віртуального каналу вимагає наявність в комутаторах таблиць маршрутизації, аналогічних тим, які використовуються дейтаграммнимі мережами, наприклад мережами IP. Приклад такої таблиці приведений на мал. 17.6. Малюнок ілюструє процес прокладки віртуального каналу між вузлами N1,A1 і N2,A2 через мережу, представленою тут двома комутаторами R1 і R2.
У таблиці маршрутизації указується адреса мережі призначення (у прикладі для визначеності використовуються 3-байтові адреси підмереж і 2-байтові адреси кінцевих вузлів, на практиці в глобальних мережах на основі віртуальних каналів часто застосовуються довші адреси стандарту ЇВ 64).
Встановлення комутованого віртуального каналу виконується деяким службовим протоколом, що виконує роль протоколу сигналізації. Встановлення віртуального каналу починається з того, що вузол-ініціатор N1.A1 генерує спеціальний пакет – запит на встановлення логічного з’єднання з вузлом N2.A2.
У нашому узагальненому прикладі цей запит названий Call Setup (таку ж назву він носить і в деяких реальних протоколах сигналізації, наприклад в Q.933 і Q.2931).
Це запит містить багаторозрядна адреса вузла призначення (у прикладі це 132456.8112, де старша частина – номер підмережі, а молодша – номер вузла), а також початкове значення ідентифікатора віртуального каналу (Virtual Channel Identifier, VCI) – 102.