Організація доменів і доменних імен
Для ідентифікації комп’ютерів апаратне і програмне забезпечення в мережах TCP/IP покладається на IP-адреси, тому для доступу до мережевого ресурсу в параметрах програми цілком досить вказати IP-адресу, щоб програма правильно зрозуміла, до якого хосту їй потрібно звернутися.
Наприклад, команда ftp://192.45.66.17 встановлюватиме сеанс зв’язку з потрібним ftp-сервером, а команда http://203.23.106.33 відкриє початкову сторінку на корпоративному web-сервері. Проте користувачі зазвичай вважають за краще працювати з символьними іменами комп’ютерів, і операційні системи локальних мереж привчили їх до цього зручного способу.
Отже, в мережах TCP/IP повинні існувати символьні імена хостов і механізм для встановлення відповідності між символьними іменами і IP-адресами.
В операційних системах, які спочатку розроблялися для роботи в локальних мережах, таких як Novell NetWare, Microsoft Windows або IBM OS/2, користувачі завжди працювали з символьними іменами комп’ютерів.
Оскільки локальні мережі складалися з невеликого числа комп’ютерів, то ісполь-зовалісь так звані плоскі імена, що складаються з послідовності сим-волов, не розділених на частини. Прикладами таких імен є: NW1_1, mail2, MOSCOW_SALES_2.
Для встановлення відповідності між символьними іменами і МАС-адресами в цих операційних системах застосовувався механізм широкомовних запитів, подібний до механізму запитів протоколу ARP. Так, широкомовний спосіб дозволу імен реалізований в протоколі NETBIOS, на якому були побудовані багато локальних ОС.
Так звані NetBIOS-імена стали на довгі роки одним з основних типів плоских імен в локальних мережах.
Для стека TCP/IP, розрахованого в загальному випадку на роботу у великих тер-ріторіально розподілених мережах, подібний підхід виявляється нееффектів-ним з кількох причин.
Плоскі імена не дають можливості розробити єдиний алгоритм забезпечення унікальності імен в межах великої мережі. У невеликих мережах унікальність імен комп’ютерів забезпечує адміністратор мережі, записуючи декілька десятків імен в журналі або файлі. При зростанні мережі задачу вирішують вже декілька адміністраторів, погоджуючи імена між собою неформальним способом.
Проте якщо мережа розташована в різних містах або країнах, то адміністраторам кожної частини мережі потрібно придумати спосіб іменування, який дозволив би їм давати імена новим комп’ютерам незалежно від інших адміністраторів, забезпечуючи в той же час унікальність імен для всієї мережі. Найнадійніший спосіб рішення цієї задачі – відмова від плоских імен в принципі.
Широкомовний спосіб встановлення відповідності між символьними іменами і локальними адресами добре працює тільки в невеликій локальній мережі, не розділеній на підмережі. У крупних мережах, де загальна широкомовність не підтримується, потрібний інший спосіб дозволу символьних імен.