Руковоство по CISCO

Практично всі технології пакетних мереж, спеціально розроблених для застосування в глобальному масштабі, просувають дані на основі техніки віртуальних каналів. В розділі 2 цей механізм був розглянутий у загальних рисах, тепер познайомимося з його деталями.

Існує два типи віртуальних каналів – комутований віртуальний канал (Switched Virtual Circuit, SVC) і постійний віртуальний канал (Permanent Virtual Circuit, PVC).
При створенні комутованого віртуального каналу комутатори мережі настроюються на передачу пакетів автоматично, по запиту кінцевого (іноді і проміжного) вузла мережі, а створення постійного віртуального каналу відбувається наперед, причому комутатори настроюються уручну адміністратором мережі, можливо, із залученням централізованої системи управління мережею і деякого службового протоколу (поки найчастіше – фірмового).
Фактично при створенні комутованого віртуального каналу використовується протокол сигналізації, подібний до протоколів сигналізації телефонних мереж, розглянутих в розділі 15.
Навіть назви протоколів сигналізації пакетних мереж указують на те, що в їх основі лежить Певний протокол телефонної мережі – протокол Q.933 мережі frame relay і протокол Q.2931 ведуть своє походження від протоколу Q.931 мережі ISDN.

Розглянемо спочатку процес створення комутованого віртуального каналу, тобто SVC.

Принцип роботи →

На відміну від дейтаграммних протоколів протоколи з підтримкою віртуальних каналів вимагають попереднього встановлення з’єднання, що вносить додаткову затримку перед передачею даних.
Ця затримка особливо позначається при передачі невеликого об’єму даних, коли час встановлення віртуального каналу може бути сумірним з часом передачі даних. Крім того, дейтаграммний метод швидше адаптується до змін в мережі.
При відмові комутатора або каналу на шляху віртуального каналу з’єднання розривається, і віртуальний канал потрібно прокладати наново по маршруту, який, природно, обходить ділянки мережі, що відмовили.

Порівняння →

Неважко відмітити, що віртуальний канал є окремим випадком логи-чеського з’єднання між вузлами мережі. І для кращого розуміння техніки вір-туальних каналів корисно розглянути загальні властивості протоколів, опірающих-ся на механізм логічних з’єднань (а такі протоколів в мережах використовується немало, прикладами можуть служити TCP, Microsoft SMB, Novell SPX).

Мережу фіксує початок і кінець логічного з’єднання. Процедура обробки визначається не для окремого пакету, а для всієї безлічі пакетів, що передаються в рамках кожного з’єднання. Процес обслуговування пакету, що знов поступив, безпосередньо залежить від передісторії, наприклад, при втраті декількох попередніх пакетів може бути понижена швидкість відправки наступних.

Для того, щоб реалізувати диференційоване обслуговування пакетів, що належать різним з’єднанням, мережа винна, по-перше, ідентіфіциро-вать кожне з’єднання, а по-друге, запам’ятовувати (відстежувати) значення пара-метров процедури обробки, що характеризують дане з’єднання.
Як ознаки, по яких оброблювальні вузли можуть розпізнавати прінадлеж-ность пакету до того або іншого з’єднання, часто виступає набір параметрів, що ідентифікують пару – відправника і одержувача (адреси вузлів, номери портів додатків і т. п.).

Від загального до приватного →