В попередньому прикладі використання масок всі підмережі мають однакову довжину поля номера мережі – 18 двійкових розрядів, і, отже, для нумерації вузлів в кожній з них відводиться по 14 розрядів (див. мал. 13.4 і 13.5). Тобто всі мережі є дуже великими і мають однаковий розмір.
Проте в цьому випадку, як і в багато інших, ефективнішим з’явилося б розбиття мережі на підмережі різного розміру. Зокрема, велике число вузлів, цілком бажане для призначеної для користувача підмережі, явно є надмірним для підмережі, яка зв’язує два маршрутизатори по схемі «крапка-крапка». В цьому випадку потрібно всього дві адреси для адресації двох портів сусідніх маршрутизаторів.
У попередньому ж прикладі для цієї допоміжної мережі Ml-M2 був використаний номер, що дозволяє адресувати 2й вузлів, що робить таке рішення неприйнятно надмірним. Адміністратор може раціональніше розподілити наявний в його розпорядженні адресний простір за допомогою масок змінної довжини.
На мал. 13.6 приведений приклад розподілу адресного простору, при якому надмірність наявної безлічі IP-адрес може бути зведена до мінімуму. Половина з наявних адрес (2 ) відведена для мережі з адресою 129.44.0.0 і маскою 255.255.128.0. Наступна порція адрес, що становить чверть всього адресного простору (2й), призначена для мережі 129.44.128.0 з маскою 255.255.192.0.
Далі в просторі адрес був «вирізаний» невеликий фрагмент для створення мережі, призначеної для пов’язання внутрішнього маршрутизатора М2 із зовнішнім маршрутизатором Ml.
Мал. 13.6. Розділення адресного простору мережі класу В на мережі різного розміру шляхом використання масок змінної довжини
Використання масок змінної довжини →