Протокол RIP (Routing Information Protocol) є внутрішнім протоколом маршрутизації дистанційно-векторного типу, він є одним з найбільш ранніх протоколів обміну маршрутною інформацією і до цих пір надзвичайно поширений в обчислювальних мережах зважаючи на простоту реалізації. Окрім версії RIP для мереж TCP/IP існує також версія RIP для мереж IPX/SPX компанії Novell.
Для IP є дві версії протоколу RIP: перша і друга. Протокол RIPvl не підтримує масок, тобто він поширює між маршрутизаторами тільки інформацію про номери мереж і відстані до них, а інформацію про маски цих мереж не поширює, вважаючи, що всі адреси належать до стандартних класів А, В або З.
Протокол RIPv2 передає інформацію про маски мереж, тому він більшою мірою відповідає вимогам сьогоднішнього дня. Оскільки при побудові таблиць маршрутизації робота версій 2 і 1 принципово не відрізняється, то надалі для спрощення записів описуватиметься робота першої версії.
Як відстань до мережі стандарти протоколу RIP допускають різні види метрик: хопи, метрики, що враховують пропускну спроможність, затримки, що вносяться, і надійність мереж (тобто відповідні ознакам D, Т і R в полі «Якість сервісу» IP-пакету), а також будь-які комбінації цих метрик.
Метрика повинна володіти властивістю аддитивності, коли метрика складеного шляху рівна сумі метрик складових цього шляху. У більшості реалізацій RIP використовується проста метрика – кількість хопов, тобто кількість проміжних маршрутизаторів, які потрібно подолати пакету до мережі призначення.
Побудова таблиці маршрутизації →
Протокол RIP є найбільш поширеним протоколом маршрутизації мереж TCP/IP. Не дивлячись на його простоту, визначену використанням дистанційно-векторного алгоритму, RIP успішно працює в невеликих мережах з кількістю проміжних маршрутизаторів не більше 15. 
Хоча протокол RIP не в змозі повністю виключити перехідні полягання в мережі, коли деякі маршрутизатори користуються застарілою інформацією про вже неіснуючі маршрути, є декілька методів, які у багатьох випадках вирішують подібні проблеми.